Нотатки гуманофіла

Фіга. Сьогодні я зрозумів, що втомився. Всі ми втомились. Всі бігали туди-сюди, чогось вирішували, робили добро, зло, нічого не робили, і кінець кінцем втомилися. Набігалися. І утворилася між нами тепер у повітрі якась така невидима рідина. Вона робить все оточення таким напруженним. Всі відчуття загострюються, починаєш помічати якісь найдрібніші деталі, що раніше навіть і не мали значення, але зараз стають знаковими. Починаєш сприймати події по-іншому. Шукаєш співчуття від усього світу. Потайки від нього ж(світу) сам себе утішаєш, що залишилося зовсім трошки. От-от і з"явиться світло. І заради нього треба терпіти, треба матюкатися, знову кудись бігти. Знову тігати важілі з Добра на Зло, зі Зла на Добро. І оце втомлене середовище породжує дивні речі. Озирніться навколо. Світ змінився, хоч і не глобально, хоч і ненадовго, але таки змінився. Ми всі змінилися.
Амба.

Доброї ночі вам, мої любі хлопчики й дівчатка.
Продовжую дивувати вас своїм збоченим баченням цього світу. Мабуть я дещо поступлюся своїми принципами і опишу свій стан і сьогодняшній день у цілому. Бо глобального(такого, чим би я міг із вами поділитися) не відбувалося, але було багато дрібних деталей, що дуже багато мені сказали про сьогоднішнє існування.
Чомусь не хотів писати це у блог, бо тема дуже важка, і кожен має сприймати її по-своєму.
Два дні тому я йшов гуляти із подругою. Біля кіоску побачив таку картину: мати, років 30, стояла, тримаючи п"ятирічне маля за руку, і дуже палко про щось дискутувала з подругою. Віддаляючись від місця подій я невільно почув таку фразу: "Да пошли оні нахуй, звьоздамі сєбя вазамнілі... Пізди давно нє палучалі...".
Люба мати, іді-ка ти сама нахуй і не смій, будь ласка, засоряти світ і псувати дитинство своїй дитині своїм існуванням. А потім, років у 60, ти будеш сидіти під під"їздом(якщо звісно не подохнеш від СНІДУ або пєрєдоза) і нарікати на те, що молоде покоління все робить неправильно, і що в усьому винувата недоброякісна освіта. Зараз я багато де чую вислови типу "Ми самі створюємо світ, у якому і живемо", але це незакінчений вислів. Його завжди треба продовжувати. А більшість з нас просто не доганяє того, що це потрібно робити. І ось вам продовження: "Ми самі створюємо світ, у якому живемо, і світ, у якому будуть жити наші діти і онуки". І те що ми зара робимо - не дуже сприяє кращому життю нашої зміни.
А тепер все-таки сьогоднішній випадок, який, власне, і змусив мене написати це.
Я вийшов на балкон, почувши дивні звуки. Щось трощили. Довго, хвилин із п"ятнадуять. Скло, пластик, дерев"яні друски сипалсия із старого закинутого кафе напроти. Сказати, що я здивувався - нічого не сказати. Із усієї сили по фасаду кафе лупили палицями, жбурляли каменюками, фігачили(наскільки могли) четверо дітей. "Що тут такого? Типу, блін, ти такого не робив!" - спитаєте си мене. Ніфіга. Продовжую розповідь. По-перше на вигляд їм усім було десь 6-7 років. Тим, що зовсім привернуло мою увагу, був факт, що двоє із них - дівчата. І от всі ці четверо малих фігачили цю бідолашну колишню кафешку. Я прислухався і почув щось таке від одного з хлопців "На тібє. На бля! Палучі! Вот! БЛЯ! БЛЯ" Фак. Люди. Хоч убийте мене - я не можу зрозуміти, звідки у людей цього віку така ненависть до усього ?
Суспільство(читайте: я і ви) зробили їх такими. Ми починаємо жити у світі, у якому доводиться дорослішати набагато раніше. Ні. Я не хочу повертатися до радянських канонів моралі, але, люди, нащо давати приклад отакій малечі ? У їх віці всі ці штуки спримаються дуже сильно і вкарбовуються в підсвідомість назавжди. Саме із таких стереотипів і із такої поведінки формується світогляд.
не хочу, щоб моя дитина робила так само...

Ну а тепер, як і обіцяв - трохи о свій стан. Я дуже-дуже втомвся. Втомився від усього. Дуже хочеться змінити оточення. ПОчинаються безсоння. Тиша чомусь стає скарбом. Треба їхати кудись за місто. Брати фотіка, хавки(стратегіний воєнізований бомж-пакет "Мівіна-с23" підійде) і палатку і фігарити світ-за-очі. Але не можу. Багато мене тримає. Дуже багато. А все, що тримає, у рюкзак не уміститься.
Давно нічого не писав. Починаю себе картати. Пробую, але щодня викидаю лише нічого не гідні чернетки з банальними нарисами і кліше. Треба натхнення. А з повітря його не візьмеш.
все. Треба закінчувати.
P.S. Як вам слово "АНТИМОНОПОЛІЯ" ? Суцільне противостояння. Боротьба у рафінованому вигляді.
P.P.S. Атвізітє міня в Гімалайї, атвізітє міня насавсєм...!

вот такое вот нехитрое название темы. Навеянно оно целой чертой событий, и к написанному ниже никакого отношения почти не имеет. Но в том-то и дело, что ПОЧТИ.
Мы(украинцы) постоянно бьём себя в грудь и пытаемся всем доказать, что мы умеем говорить на родном языке, помним культуру, чтим каноны предков. Но задумывались ли мы, что эти наши попытки доказать свою "украинскость" - всего лишь смесь ксенофобии с дешевым позёрством ? Для меня да. Я родился в подмосковье, но терпеть не могу Москву. Нет, не подумайте, я люблю старые пустые улицы, люблю милых московских девушек. Я ненавижу так называемых "коренных"(в чём я очень сомневаюсь) москвичей. Тот пафос, который заложен в крови такого индивида, просто выпирает наружу. Я ненавижу гламурных сук, ведущих Бэнтли с маленькой собачкой на руках. У них ничего нет за душой. Я обожаю российские пригороды. Я люблю берёзки. Но я ненавижу полу-советскую власть современной России. Я много общался с простыми людьми. И никто из них не сказал мне, что украинцы какие-то не такие, что мы заслуживаем уважения меньше, чем они, что нам стоит пересмотреть отношения друг между другом. А власть с трибун им просто навязывает неприязнь к жителям Украины. И что самое страшное - люди по-тихоньку начинают верить в то, что им внушают. Цензура. Даже у нас в стране нет такой цензуры, как в России. Я не в праве критиковать эту власть. Я просто хочу понять, зачем это всё делается ?
А мы, украинцы, провоцируем всех на неприязнь доказывая уникальность нашей нации. Доходит до абсурда. В прошлом, кажется, году появилсаь теория, якобы Иисус Христос родился в Карпатах и был гуцулом. Это же смешно. Да, украинцы и россияне одинаковы. Но мы все славяне. Это нас роднит. У нас одинаковые стереотипы, одинаковое мышление, одинаковые принципы, моральные устои. И не важно, на каком языке мы говорим, и под каким флагом мы живём, главное, что мы должны сделать МИР приятнее для тех, кто будет жить после нас.

Эпилог:
Как-то будучи в москве, я спросил у маленькой девочки: "В какой стране ты хочешь жить ? В России или Украине ?", на что она ответила: "В той, где конфет больше!".

P.S. Я патріот своєї країни, але патріотизм і позерство - різні речі.

Привіт! Здравствуйте! Hello!

Оце таки вирішив спробувати свої сили у цій важкій області виливання усілякого бруду і розвішування сентиментальних шмарклів на теренах українського інтернету.

Любі блоггери! Ви шукаєте моїх відвертих думок і потаємних переживаннь ? Чекаєте, що я буду тишком о другій ночі писати, як же ж мені погано, через те, що люба дівчина не посміхнулася мені 15 разів, а всього 14 ? Сподіваєтеся, що я буду писати шняги типу "Життя - це прикре дірьмо!" ? 

Тоді йдіть під три чорти!

Бо метою створення мого блогу є жага поділитися своїми спостереженнями, щодо як окремих індивідів, так і усього сучасного суспільства вцілому.  Життя дарує нам безліч можливостей, щоб переконатися у тому, що ми живемо у світі, де кожен п"ятий - Іуда, кожен одинадцятий - Каїн, і лише кожен двадцятий має щось добре не тільки на словах. Я своїм блогом хочу хоч чомусь навчити вас. Я розумію. я сам шмаркач і не маю право вчити таких вискокоповажних людей, як ви. Та я вас і не навчу. навчитися(читайте: самовдосконалитися) можете тільки ви самі. А я буду вас до цього підштовхувати. Роль поганого-хорошого поліцейського, шо буде критикувати, але й водночас вказувати на на те гарне, що в нас залишилося не дуже проста, але я буду намагатися. Я обіцяю.

Дещо про назву домену.  З англійської він перекладається, як "споглядач". Думаю тут розпинатися, розтлумачуючи значення слова немає необхідності. Я просто споглядаю, підмічаю потрібне. Роблю висновки на основі власних спостереженнь. Аналізувати мить - це дуже цікаво, цікавіше, ніж ви думаєте. Всі люблять фотографувати. А якщо і не люблять - то мабуть нормально ставляться до фотографіі і фотографів у цілому.  І от коли ти береш у руки світлину, тоді й починається таїнство споглядання і аналізування миті. Спробуйте.  Вам обов"язково сподобається.

Ну все, щось дуже розгорнувся. А то ще почитаєте це все і злякаєтеся)

P.S. : Прошу пробачення за різкий тон висловлювання думок.

P.P.S. : Наперед прошу пробачення за такий самий різкий тон, а іноді й за нецензурну лайку. Взагалі-то я не лайливий, але життя - прикра штука.

 

 А ЦЕ, ВЛАСНЕ, ТРОШКИ МЕНЕ)