Нотатки гуманофіла

Доброї ночі вам, мої любі хлопчики й дівчатка.
Продовжую дивувати вас своїм збоченим баченням цього світу. Мабуть я дещо поступлюся своїми принципами і опишу свій стан і сьогодняшній день у цілому. Бо глобального(такого, чим би я міг із вами поділитися) не відбувалося, але було багато дрібних деталей, що дуже багато мені сказали про сьогоднішнє існування.
Чомусь не хотів писати це у блог, бо тема дуже важка, і кожен має сприймати її по-своєму.
Два дні тому я йшов гуляти із подругою. Біля кіоску побачив таку картину: мати, років 30, стояла, тримаючи п"ятирічне маля за руку, і дуже палко про щось дискутувала з подругою. Віддаляючись від місця подій я невільно почув таку фразу: "Да пошли оні нахуй, звьоздамі сєбя вазамнілі... Пізди давно нє палучалі...".
Люба мати, іді-ка ти сама нахуй і не смій, будь ласка, засоряти світ і псувати дитинство своїй дитині своїм існуванням. А потім, років у 60, ти будеш сидіти під під"їздом(якщо звісно не подохнеш від СНІДУ або пєрєдоза) і нарікати на те, що молоде покоління все робить неправильно, і що в усьому винувата недоброякісна освіта. Зараз я багато де чую вислови типу "Ми самі створюємо світ, у якому і живемо", але це незакінчений вислів. Його завжди треба продовжувати. А більшість з нас просто не доганяє того, що це потрібно робити. І ось вам продовження: "Ми самі створюємо світ, у якому живемо, і світ, у якому будуть жити наші діти і онуки". І те що ми зара робимо - не дуже сприяє кращому життю нашої зміни.
А тепер все-таки сьогоднішній випадок, який, власне, і змусив мене написати це.
Я вийшов на балкон, почувши дивні звуки. Щось трощили. Довго, хвилин із п"ятнадуять. Скло, пластик, дерев"яні друски сипалсия із старого закинутого кафе напроти. Сказати, що я здивувався - нічого не сказати. Із усієї сили по фасаду кафе лупили палицями, жбурляли каменюками, фігачили(наскільки могли) четверо дітей. "Що тут такого? Типу, блін, ти такого не робив!" - спитаєте си мене. Ніфіга. Продовжую розповідь. По-перше на вигляд їм усім було десь 6-7 років. Тим, що зовсім привернуло мою увагу, був факт, що двоє із них - дівчата. І от всі ці четверо малих фігачили цю бідолашну колишню кафешку. Я прислухався і почув щось таке від одного з хлопців "На тібє. На бля! Палучі! Вот! БЛЯ! БЛЯ" Фак. Люди. Хоч убийте мене - я не можу зрозуміти, звідки у людей цього віку така ненависть до усього ?
Суспільство(читайте: я і ви) зробили їх такими. Ми починаємо жити у світі, у якому доводиться дорослішати набагато раніше. Ні. Я не хочу повертатися до радянських канонів моралі, але, люди, нащо давати приклад отакій малечі ? У їх віці всі ці штуки спримаються дуже сильно і вкарбовуються в підсвідомість назавжди. Саме із таких стереотипів і із такої поведінки формується світогляд.
не хочу, щоб моя дитина робила так само...

Ну а тепер, як і обіцяв - трохи о свій стан. Я дуже-дуже втомвся. Втомився від усього. Дуже хочеться змінити оточення. ПОчинаються безсоння. Тиша чомусь стає скарбом. Треба їхати кудись за місто. Брати фотіка, хавки(стратегіний воєнізований бомж-пакет "Мівіна-с23" підійде) і палатку і фігарити світ-за-очі. Але не можу. Багато мене тримає. Дуже багато. А все, що тримає, у рюкзак не уміститься.
Давно нічого не писав. Починаю себе картати. Пробую, але щодня викидаю лише нічого не гідні чернетки з банальними нарисами і кліше. Треба натхнення. А з повітря його не візьмеш.
все. Треба закінчувати.
P.S. Як вам слово "АНТИМОНОПОЛІЯ" ? Суцільне противостояння. Боротьба у рафінованому вигляді.
P.P.S. Атвізітє міня в Гімалайї, атвізітє міня насавсєм...!